ПРИРЕ́ЧЕНО. Присл. до прире́чений 3. Жінка тяжко зітха, покірно, приречено, бо ж знає — крутої вдачі чоловік (Горд., Заробітчани, 1949, 28); Дивлячись на їхні приречено зіщулені плечі, що ніби весь час чекають удару в спину, хлопець не почував, як поступово відтає й відтає в ньому ненависть до них (Гончар, II, 1959, 65); Його погляд сполохано пробіг повз Олену, щось зблиснуло в очах і одразу ж погасло. Вони не прохали. Вони дивились приречено (Мушк., Серце.., 1962, 286).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 721.