ПРИРО́ДЖЕНИЙ, а, е.
1. Властивий від народження; вроджений, успадкований. Захворювання серця бувають природжені і набуті (Хвор. дит. віку, 1955, 177); Онися примітила, що чогось втратила природжену сміливість (Н.-Лев., III, 1956, 34); По всіх п’єсах дядя Ваня грав самого себе. Він умів чарувати, мав природжений гумор, знав смаки глядачів (Ю. Янов., II, 1954, 101); Військова виправка [начштабу], здавалося, була природженою (Баш, На.. дорозі, 1967, 48).
2. Який від народження має нахил, здібності до чого-небудь; природний. [Вольдемар:] Я творча натура, щоб ти знав. Я, можна сказать, природжений танцюрист (Мороз, П’єси, 1959, 318); Запевняли [матроси] його наперебій: — Ти ж природжений кок! (Ткач, Жди.., 1959, 43); Зневаживши пересуди сусідок, вона щиро віддала свою руку цьому гарячому, бурхливому старшині з вигнутими ногами природженого вершника (Гончар, III, 1959, 189).
3. рідко. Який належить кому-небудь з давніх-давен; споконвічний. — Не вільно русинові жити на природженій, споконвічній землі своїй, у руському місті Львові (Тулуб, Людолови, І, 1957, 179); // Давній, корінний. — Жаль було б розлучати цю пару, — мовив парторг. — А втім, це од нас, здається, не залежить. Ось вам справжні, природжені, корінні господарі озера! (Вол., Наддніпр. висоти, 1953, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 8.