ПРИРУЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРИРУЧИ́ТИСЯ, ручу́ся, ру́чишся, док.
1. Ставати ручним, свійським. Не всі різновидності дикої птиці однаково легко приручаються (Птахівн., 1955, 19); Великий головний мозок у них кулястий і має численні закрутки, і тому дуже схожий на мозок людини. Ця обставина може пояснити пристрасть дельфінів до музики і здатність швидко приручатися (Наука.., 3, 1966, 21); — Диви, вона [чайка] зовсім ручною стала, — заговорила бабуся. — Та чого ж і не приручитись. Уже ж вони її годували, уже ж напихали (Збан., Мор. чайка, 1959, 207); // перен., розм. Ставати слухняним, покірним.
2. перен., розм. Звикаючи, освоюючись, постійно залишатися де-небудь, у когось. — У воді.., як пірнали з хлопцями в річці, міг [Єгорич] триматися три, а то й більше хвилин. Так що, може, й приручився б назавжди у тих водолазах, якби не війна (Логв., Давні рани, 1961, 79).
3. тільки недок. Пас. до прируча́ти. Спочатку (в період неоліту) тварини приручалися з метою створення запасів м’ясної їжі, а потім і для одержання молока, шкіри, вовни та інших продуктів (Іст. УРСР, 1, 1953, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 12.