ПРИРУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до приручи́ти. Уперше дикі кури були приручені в Індії і звідти поширилися по всіх країнах (Зоол., 1957, 126); Хоч як приручені ведмеді, тигри або леви, однак лікувати їх небезпечно, навіть якщо вони й дозволяють себе гладити (Наука.., 9, 1956, 32); — Оце ми до вас приїхали з вашою давньою парафіянкою, — починає другу вже річ сестра Меланія: — Вона мені приручена (Вовчок, І, 1955, 255); // у знач. прикм. В тому саду надзвичайні оранжереї з рідкісними квітами, і приручені зайчики, кізочки та інші звірята бігають вільно по траві (Ів., Вел. очі, 1956, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 12.