ПРИРІ́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИРІ́ЗАТИ, і́жу, і́жеш, док., перех.
1. кому. Наділяти кого-небудь, перев. додатково, ділянкою поля, городу. [Іван:] Ну, а скажіть по правді: хіба ви не хотіли б, щоб вам прирізали землі? (Кроп., IV, 1959, 14); Товклася [Мокрина] на Жежериних полях, хоч своя нивка вже теж була. Спасибі радвладі, прирізала їй шмат від панської землі (Речм., Весн. грози, 1961, 46); [Гончар:] Прирізали їй ще й третій город (Вол., Зол. артезіани, 1949, 36); // до чого. Приєднувати ділянку поля, городу і т. ін. до іншого поля, городу і т. ін. Калиновський ще більше розлютився, грунти та ліси прирізує до своїх земель, незважаючи, що вони споконвіку належали комусь із посполитих… (Ле, Наливайко, 1957, 130); Розглядаючи святих, думав [Когут]: «Якби оце панську земельку до своєї прирізати та ще млинок Ратушняків до рук прибрати …» (Цюпа, Назустріч.., 1958, 22).
2. Убивати на м’ясо (перев. тварину, що має загинути від іншої причини); добивати. Овечок доводилось прирізувати, коли сотні гострих шпичаків [насіння ковили], заплутавшись у вовні, проколювали шкіру, пронизували м’язи, потрапляли до кровоносних судин, у шлунок серце (Знання.., 6, 1965, 16); // розм. Убивати кого-небудь ножем, кинджалом і т. ін. — Тут самим тісно а він татар навів, — шепотів на вухо Марко.. — Ще приріжуть уночі (Тют., Вир, 1964, 364).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 722.