ПРИРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИРЕКТИ́, ечу́ ече́ш, док.
1. перех., на що, до чого. Визначати кому-небудь якусь долю, перев. недобру, неминучість чого-небудь, засуджувати до чогось. — Богине із богинь.. розкажи, хто ти: чи з власної ти волі, чи з чарів, чи з чудес живеш у цій недолі? Ах, догадався я! То, певно чарівник Тобі на самоті пишатися прирік І стереже тебе за ржавими замками (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 94); Вони — воєводи й бояри Гори —карали оцих.. чорних людей як тільки могли, кидали в паруби [в’язниці], віддавали на потік, пограбування прирікали на смерть (Скл., Святослав, 1959, 173); Скажи-но, ангеле, торік Що я найліпшому прирік (Фр., IX, 1952, 418); — Ви сперва [спершу] прирекли мене до розстрілу, а тепер хочете знати, що я за один? (Панч, О. Пархом., 1939, 68).
До́ля (форту́на) прирекла́ (прирече́) — судилося мати що-небудь, робити щось, бути де-небудь. Ні сили віщої не дарувала доля, Ні слави славної мені не прирекла І час мене змете, як сохле листя з поля, Мов крихти зо стола (Рильський, І, 1960, 272); Земля. На ній дзвенять самі закови, А замість сонця — долар і багнет. Й на це змінити віру комуніста? Іти, куди фортуна прирече? (Воронько, Драгі.., 1959, 155).
2. перех. Провіщати що-небудь комусь. Чи стерпить він, бездомний мандрівник, Тупих сатрапів самохіття.. О, не таке поет поетові прирік В останню ніч старого року! (Бажан, Роки, 1957, 269); // Бути провісником чого-небудь (про щось). Засяє день — і станете під стяг. Що гріє, ніби полум’я пожару, І мсту гнобителям, і ситим кару, І радість визволеним приріка! (Рильський, Марина, 1944, 18); // Призначати кого-, що-небудь для чогось, комусь. — Маю я в почеті німф найприкметніших дві семериці; Вродою дивною з них найповабнішу —Деіопею — Нині ж тобі прирікаю віддати у шлюб непорушний (Зеров, Вибр., 1966, 223).
3. перех., на що, до чого, чому. Своїми діями, впливом спричиняти кому-небудь щось, перев. негативне. Репліки повинні бути [в сценарії] виразні і якнайкоротші. Не можна писати скрізь усе до кінця і тим самим прирікати артиста на роль читця (Довж., III, 1960, 161); Коли вкрай продажному й розпусному Іннокентієві Х забракло грошей, він оголошує торгівлю хлібом своєю монополією і, не церемонячись, прирікає народ на голод (Галан, Памфл. і фейл., 1951, 35); Продавали, як іуди [фашисти], оптом, без розбору, І Словаччину, й Судети, і Карпатські гори, І народ свій у придачу прирекли розбою, Тільки б Гітлер у Росію та пішов війною (Забашта, Вибр., 1958, 224); // Своїм існуванням, виявом, розвитком спричиняти щось негативне. Капіталізм стримує розвиток виробництва, гальмує ліквідацію відсталих соціальних структур, прирікає мільйони трудящих на бідність і зубожіння (Наука.., 11, 1969, 2); Внаслідок такого спрощеного планування села.. кожна довжелезна шерега збудованих проти сонця хат прирікає другу шерегу стояти вікнами на північ (Довж., III, 1960, 89); Хай лікті гризе собі ворог заклятий, — Наш труд на загибель його прирік… (Дор., Серед степу.., 1952, 72).
4. перех., перев. з інфін., зах. Обіцяти що-небудь. Робітники, раді так несподіваній щедрості Германа і його обіцянкам, кланялися і прирікали мовчати (Фр., VIII, 1952, 410); Суд свого допитує: — Ну, був чи не був — прирікав женитися чи ні? (Черемш., Тв., 1960, 228); Коли ж ми вернули з його похорону, ..заблагала [мати], щоб я не опускав [залишав] її ніколи, щоб прирік це ось тут у його кімнаті, де ще дух його перебував і є свідком її просьби (Коб., III, 1956, 78); Старша учителька Марія веліла йому з дівчатами прийти до себе; прирекла вишукати для них відповідне помешкання (Ков., Світ.., 1960, 63).
5. перех. і неперех., рідко. Те саме, що промовля́ти. Утішені баби голосно прирікали, що хто дає на нове господарство, і на цей раз дари їх були щедрі і давалися з охотою (Хотк., II, 1966, 8); — Цілуй у бороду господа нашого! — прирікає матушка Реїса (Донч., III, 1956, 25); Вона прирекла до дітей: «Чекайте, діти!» (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 722.