ПРИСВЯ́ТА, и, ж.
1. Дія за знач. присвяти́ти, присвя́чувати. Присвята збірників статей пам’яті славетних учених, що пішли з життя, — давня й благородна традиція (Літ. Укр., 7.IX 1971, 3).
2. Напис на початку твору, який вказує, кому присвячено або кому дарують цей твір. Мажарин.. вручив Катерині книгу «Ідеальне подружжя» Ван де Вельде з відповідною присвятою (Вільде, Сестри.., 1958, 581); Панас Мирний подарував їй рукопис своєї драми [«Лимерівна»] із зворушливою присвятою: «Високоталановитій Марії Костянтинівні Заньковецькій присвячує здивований автор..» (Рад. літ-во, 6, 1957, 60).
3. Художній твір, написаний на честь кого-небудь. Він згадав навіть про день її народження і надіслав їй віршовану присвяту (Кол., Терен.., 1959, 146); Теплі поетичні присвяти незабутньому товаришеві по перу [М. Рильському] прозвучали з уст А. Малишка, П. Воронька, Д. Павличка (Літ. Укр., 23.III 1965, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 15.