ПРИСИ́ВІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до приси́ві́ти. Скряга.. вже немолодий козак з довгими, трохи присивілими вусами (Коч., І, 1956, 139); Ще нижче опустив Діоген свою присивілу голову (Сенч., Опов., 1959, 374); У нас, на човні, він — Василь Микитович Дума.. Присивілий. Лобатий. Вилицюватий (Логв., Давні рани, 1961, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 16.