ПРИСЛІ́ПУВАТИЙ, а, е, розм. Те саме, що підслі́пуватий. Вона [будівля] стояла перед ним у всій своїй показності: довга-довга, низька, з невеличкими дверми і віконцями, позираючи де-де, мов присліпуваті злодійські очка (Фр., V, 1951, 383); Стара баба, очевидно, й присліпувата вийшла на поріг (Ю. Янов., IV, 1959, 27); Чи вечір згустився, чи око присліпувате мав полковник — йому довелося пильно придивлятися до своїх драгунів (Ле, Наливайко, 1957, 273).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 24.