ПРИСМИРНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Стати тихим, смирним, спокійним; заспокоїтися. Три дні не їв, не спав три ночі І все до старости просився. А староста і чуть не хоче Про нього.. Присмирнів потому Наш пан і їсти вже почав (Фр., X, 1954, 362); Давно батько був таким балакучим. Мусій потай примітив, що він наче присмирнів, став м’якший, душевніший (Речм., Весн. грози, 1961, 143); // Притихнути, замовкнути. Коли командир обернувся, вони одразу присмирніли (Кучер, Чорноморці, 1956, 343); Присмирніли, задумались в сутінках заробітчанки (Гончар, Таврія, 1952, 93); // Стати слухняним, покірним; вгамуватися. Павло нікого не слухав, а крутив за держак, і бугай ходив навколо нього пританцьовуючи. Зробивши кілька таких кругів, він цілковито присмирнів, і Павло спокійно відвів його до волярні (Тют., Вир, 1964, 115); Згодом рисак присмирнів, давав себе запрягти (М. Ол., Туди, де бій, 1971, 104); // перен. Зменшитися у своєму вияві (про завзяття, енергію і т. ін.). Повернувся [Оксен] назад у село. Але вже не світилися його очі зухвалістю, присмирніла в них парубоцька відчайдушність (Тют., Вир, 1964, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 28.