ПРИСМУ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до присмути́ти. Невеселою бралась за овечу купіль тільки Тоня, вона з дому вернулась чимось присмучена, навіть заплакана (Гончар, Тронка, 1963, 323); * Образно. Вони [ластівки] вже зірвались і полинули над вечірньою, присмученою першими тінями землею (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 245).
2. у знач. прикм. Смутний, невеселий. Ніби востаннє надивлялись присмучені заробітчани на рідне село (Гончар, Таврія, 1952, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 29.