ПРИСПІ́ЧИТИ, ить, док., безос., кому, перев. з інфін., розм. Дуже захотіти, закортіти. [Стась:] Що ж це за свято таке у нас сьогодні?.. Ах, я пак забув, вибач мені, матуню: це тобі сьогодні приспічило підмогоричити пана бога (Вас., III, 1960, 384); Уже перетрусив [Микола] усе, що тільки було в хаті, але загадкової газети знайти не міг. Мати теж нічого не могла сказати. — Може, батько в неї оселедця загорнув. Чого це тобі так приспічило? Позавтра повернеться й скаже (Панч, В дорозі, 1959, 159); — Могли б уже дати, спокій.., — бурчав він, неохоче одягаючись, — отак приспічить людям умирати, саме тоді, коли ти найкраще спиш (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 32.