ПРИ́СТАНЬ, і, ж.
1. Спеціально обладнане місце на березі водойми з плавучою або береговою спорудою для причалювання і стоянки суден, їх навантажування й розвантажування, посадки й висадки пасажирів. От і шосе скінчилось: одкрилася вузенька зелена прогалина. Тут пристань для човнів (Н.-Лев., II, 1956, 415); Коли пароплав відходив від пристані, Аліна сиділа в жіночій каюті й нізащо не наважувалась вийти на палубу (Ю. Янов., II, 1954, 90); Він писав, що пришле у Млинки свою доньку Олесю в гості до діда та баби, і просив зустріти її на пристані (Донч., VI, 1957, 12); Пристані там не було, ні затоки, де б суднам ховатись; Всюди лиш кручі, та скелі суворі, та рифи стирчали (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 108); // Сама плавуча або берегова споруда такого призначення. Поблизу хатини рибного інспектора ставили тимчасову пристань (Трубл., Шхуна.., 1940, 325); Швидкою ходою вони направились до порту і, посідавши на пристані, закинули вудки (Багмут, Щасл. день.., 1951, 129); // перев. з означ. Вулиця міста або населений пункт, розташований на березі моря або річки. Оглядаючи Графську пристань, вони дізналися від екскурсовода, що серед десантників-чорноморців, які першими влетіли на Графську пристань, був і їхній земляк (Гончар, Тронка, 1963, 170).
2. перен. Місце, де можна укритися, відпочити, знайти притулок і т. ін. ; пристановище. [Гайворон:] Поїдеш? [Курінний:] Тут мені робити нічого… [Гайворон:] Знову будеш шукати якоїсь пристані? [Курінний:] Кудись пошлють (Зар., Антеї, 1962, 132); [Гусак (подає рушницю):] Беріть. У міцні руки передаю. А одріз дайте назад. Самому треба… Настають тривожні часи. Бачу, що пристані собі не знайду… (Мик., І, 1957, 89).
◊ Ві́чна при́стань — могила, кладовище. Біля Карлюжини — цвинтар, вічна пристань видатного драматурга [І. Карпенка-Карого] (Літ. Укр., 31.VIII 1962, 4).
3. перев. у сполуч. із сл. тиха, перен. Місце, в якому можна знайти спокій, задоволення і т. ін.; відчуття спокою, задоволення і т. ін. Їй думалось, що, може, хутко тая хвиля розлучить Їх з братом, — його занесе до любої дружини у тиху пристань, а її, Настю, покине тут на самотньому березі одиноку і ще смутнішу… (Л. Укр., III, 1952, 589); Яснозорі води, Одбите в них святе лице природи, Заквітчана берегова трава І простих душ немудрії слова, — Чи ж це не пристань після бур житейських..? (Рильський, І, 1960, 168); І чим моє слово для тебе привабне? Ні меду, ні ласки, ні пристані тихої. Та бачу, любов твоя зовсім не слабне (Мал., Звенигора, 1959, 59); // Людина, яка створює для кого-небудь відчуття спокою, задоволення і т. ін. Заступниця усім і пристань нещасливим, Як лілія бліда у затінку садів, Струмила я свій чар (Зеров, Вибр., 1966, 465); Може б, піти до Анни, до моєї тихої пристані, до моєї ще ніким не вкраденої радості (Кол., На фронті.., 1959, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 38.