ПРИСТА́РІЛИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до приста́ріти.
2. у знач. прикм., перен. Який пристарівся. (у 2 знач.). Чому у Петербурзі і у Москві і досі дають на театрах хоть і дуже пристарілу «Наталку Полтавку», «Москаля Чарівника» і т. д. ? Тому, що жива мова, живі типи завжди людям по серцю (Драг., І, 1970, 83).
3. у знач. прикм. Літній, немолодий. Віддалася [Лена] за пристарілого дивака і, стративши з дітьми здоров’я, дожила до того, що він рахує кусні хліба, котрі вона бере в рот (Коб., І, 1956, 370); * Образно. Плита могильна там лягла В тіні двох сосен пристарілих (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 168); // Власт. літній, немолодій людині. Пристаріле лице її покрилося краскою (Мирний, IV, 1955, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 39.