ПРИСТИ́ДЖЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до пристиди́ти. Пристиджені його вельможі На йолопів були погожі, Ніхто з уст пари не пустив (Котл., І, 1952, 186); — От їм теж, мабуть, цікаво, а не питають, поки сам не скажу. — Ладно, — образився пристиджений гімназист. — Гадаєш, так уже й цікаво, що ти там надумав (Панч, Гарні хлопці, 1959, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 39.