ПРИСТОСО́ВАНЕЦЬ, нця, ч. Людина, що безпринципно змінює свої погляди, переконання, смаки, уміло пристосовуючись до обставин. Створює [Ю. К. Смолич у романі «Вісімнадцятилітні»] досить яскравий тип безпринципного пристосованця, циніка, морально розкладеного Броньки Кульчицького, який закономірно опинився у ворожому таборі (Іст. укр. літ., II, 1956, 470); — Так от за кого ти мене приймаєш? За шкурника і пристосованця? (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 41.