ПРИ́СУДОК, дка, ч., грам. Один із двох головних членів двоскладного речення, що означає дію або стан предмета, вираженого підметом; предикат. Простий присудок виражається, як правило, особовою формою дієслова (напр. «Я пишу») (Сл. лінгв. терм., 1957, 140); Своєрідна в Головка.. будова фрази. У нього багато інверсій, присудок часто стоїть на першому місці (Укр. літ., 10, 1957, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 53.