ПРИТЕЛІПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., розм. Повільно, з труднощами прийти, приїхати куди-небудь, до когось. Він так охляв, що почав валитися з ніг. Одного дня прителіпався до багача і каже: — Як працювати, коли у мене в череві процесія ходить? (Казки Буковини.., 1968, 12); [Копистка:] Бувало й нап’єшся отак та прителіпаєшся додому без розуму… Прокинешся вранці — у кишені вітер, у голові ковалі (М. Куліш, П’єси, 1960, 13); // Недоречно або невчасно прийти, приїхати куди-небудь, до когось. Ледве нашкребли на два келихи, — прошепотів він, щоб не почули приятелі, — а тут ти прителіпався! (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 225); — Дай мені слово, що більше не побіжиш до тієї Олени… —До якої? — Ну, до Зарубиної, що навмисне в село прителіпалась… (Кучер, Трудна любов, 1960, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 58.