ПРИТОМЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИТОМИ́ТИ, томлю́, то́миш; мн. прито́млять; док., перех. Доводити до втоми (перев. неповної); утомлювати. — Притомив коника, притомив другого, скажи ми, дівчино, що буде із сього: чи будеш моя, а чи ні, не в’яли серденька ти мені? (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 514); Певно, вона багато спала.. Зайвий сон притомив її. Притупив думки (Дор., Не повтори.., 1968, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 66.