ПРИТО́МУ, спол. Уживається в приєднувальних конструкціях, реченнях, що доповнюють, уточнюють попереднє повідомлення, думку, висловлену в попередньому реченні; до того ж. [Голоси:] А де ж Наталка, Роман? [Криницька:] За моїми відомостями, вони в саду, і притому в найкращому настрої (Мик., І, 1957, 419); Які несхожі були у них [Пушкіна і Шевченка] дитинство та юність! Російська сім’я, де говорено французькою мовою.. Притому сім’я дворянська, де з гордістю згадувано шістсотрічну давність того дворянства… (Рильський, X, 1962, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 66.