ПРИТУ́ПЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до притупи́ти. Висока пшениця сама лягала під руку, серпи гострі, не притуплені (Чаб., Балкан. весна, 1960, 145); Невже оце дівчисько з великими розгонистими бровами зуміло не тільки вилікувати його, а й сколихнути притуплені захопленнями почуття? (Стельмах, II, 1962, 222); Нараз щось немов електрична іскра спалахнула в цих сивих, трохи вже притуплених канцелярійною працею очах (Фр., VI, 1951, 157).
2. у знач. прикм., перен. Який послабився, став не таким гострим, сильним (про почуття і т. ін.). Вона кохала Арсена, якимсь притупленим, але незмінним і невигойним, як давня недуга, почуттям (Дмит., Розлука, 1957, 172); Річенко не поворухнувся; він сидів як приголомшений, і видко було, що почуття його всі притуплені (Хотк., І, 1966, 60); // Який став менш сприйнятливим, нездатним нормально функціонувати. Пані Шумінська полинула думкою в далеке минуле, десь у хвилини наймолодших, дитинячих літ; відгрібалися вони в притупленій пам’яті, наче то було недавно — ніби вчора (Кобр., Вибр., 1954, 3); Галявина з її могутніми кленами і ота гама кольорів вразили його розслаблені й притуплені нерви і збудили раптом гостру потребу негайно ж перенести все те на полотно (Коз., Сальвія, 1959, 77); // Не зовсім чіткий, ясний (про мислення, думки).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 72.