ПРИТЬО́ПАТИ, аю, аєш, док., розм. Повільно, з труднощами прийти або приїхати кудись. — Старий давно не бачив онучат, а завтра теж свято, то притьопа (Л. Янов., І, 1959, 387); В числі останніх до Килигея з’явився… хто б міг подумати? Мефодій Кулик! Притьопав піхтурою із самої Чаплинки (Гончар, II, 1959, 54); — А я, може, по своїй совісті тут. Добу відмотав на тракторі, а все-таки притьопав, бо тяму маю: не занапастити ж старого [напарника] (Логв., Давні рани, 1961, 139); // зневажл. Те саме, що притьо́патися. [Марина (до Валі):] Жінки твою тітку випроваджують з поля. Притьопала з відрами (Вол., Зол. артезіани, 1949, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 78.