ПРИХИ́ЛИЩЕ, а, с., розм. рідко. Те саме, що приту́лок 1. [Циган:] Дядько Любчин, Панько Шереперя, взяв Любку до себе, бо нема їй прихилища (Укр. поети-романтики.., 1968, 454); Цей світ — прихилище для звірів і людей, Світань і сутінків стобарвний мавзолей (Мисик, Біля криниці, 1967, 318).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 80.