ПРИХИСТИ́ТИ, ищу́, исти́ш, док., перех., розм.
1. Надати притулок кому-небудь. — Лишилася сиротою, хто мені сказав ласкаве слово, хто приголубив? Тітка прихистила, й за те спасибі, а все ж спробувала б ти в неї пожити! (Донч., V, 1957, 290); [Гаральд (цілує край її сукні):] Тобі клянусь служити чесно й твердо, — Чи прихистиш вигнанця, Інгігердо? (Коч., Я. Мудрий, 1946, 24); Він уважав за свій обов’язок допомагати цій сім’ї, що прихистила його в себе, оточила турботами і ласкою (Гжицький, Вел. надії, 1963, 23).
2. Захистити, сховати кого-небудь від чогось. Самі ж бульдозеристи тим часом збились у затінку, під польовим вагончиком. Тінь від вагончика така куца, що не може прихистити всіх (Гончар, Тронка, 1963, 70); Не цвістимуть більше в Новій Скваряві черешні, не прихистять уже закоханих, не вабитимуть захопленого дитячого зору (Літ. Укр., 31 .V 1968, 2).
3. рідко. Прийняти що-небудь для збереження, схову. — Чи нема де в вас прихистити та переховати крадену пшеницю на якийсь там час? (Н.-Лев., ІІІ, 1956, 172).
4. рідко. Певними діями допомогти здійсненню чого-небудь; прикрити. Ті троє.. бігли слідом за князем трохи оддаля, щоб на випадок загрози прихистити його відступ (Загреб., Диво, 1968, 514).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 82.