ПРИЧАРО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до причарув́ати. — Причарована дівчина, — воркотів сам собі боярин, виходячи з намета. — Причарована, не інакше! (Фр., VI, 1951, 104); Семен чув Софійчин голос і йшов на нього, як причарований голодний пес (Сміл., Зустрічі, 1936, 44).
Мов (як, на́че і т. ін.) причаро́ваний — наче під впливом чарів. А чи мало ж то було парубків, що ходили за Химою, мов причаровані? (Вовчок, І, 1955, 50); Діти. сиділи та слухали, наче причаровані, й дивились на Гапуню, як на наймудрішу людину в світі (Григ., Вибр., 1959, 309).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 94.