ПРИЧАЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИЧАСТИ́ТИ, ащу́, асти́ш, док., перех. Справляти над ким-небудь християнський обряд причастя, давати комусь причастя. Ой узяли безталанну, Закували у кайдани, Сповідали, причащали, Батька, матір нарікали (Шевч., II, 1953, 82); Носили [батьки] до церкви хворих дітей, причащали з одної ложечки — розкидали заразу по всьому селу… (Крот., Сини.., 1948, 26); — Синок занедужав. Ледве дише. Прийдіть, батюшка, причастити (Мирний, І, 1954, 305); Попросив я всіх присутніх вийти, Сам засів Миколу сповідати, Причастив його, святим олієм [єлеєм] Помазав (Фр., XIII, 1954, 333); * Образно. Дурнуваті вигадки про «страхіття колгоспного життя», якими щедро причащала німецьких вояків гітлерівська пропаганда, лишалися для Таубенфельда незграбною витівкою (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 95.