ПРИЧА́ЄНИЙ, а, е.
1. рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до причаї́ти. — Кажуть, вона вже третій рік, як горить у потайній причаєній любові до нього (Коб., III, 1956, 161).
2. у знач. прикм. Який не виявляється у повну силу; стриманий, затамований. На полях, що розстилалися обабіч дороги, чулися невиразні шерехи: то тріск сухого бур’яну під чиїмись обережними кроками, то причаєне шарудіння (Тют., Вир, 1964, 187).
3. у знач. прикм. Який причаївся. Причаєні по засідках стрільці, за поданим з дзвіниці сигналом, дружно відкрили вогонь по карателях (Гончар, II, 1959, 23); В руках у Галі спалахнув електричний ліхтарик, і світло його впало на причаєну постать Сашка (Смолич, Світанок.., 1953, 230); Засліплена своєю любов’ю, вітала [кохана] одвертим серцем гарну будучність, не свідома хмарних днів і недолі, причаєної мовчком на дальшій дорозі життя (Кобр., Вибр., 1954, 35); Над причаєним у темряві, ніби вимерлим, селом стигла незвична, неприродна тиша (Коз., Блискавка, 1962, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 93.