ПРИЧЕ́ПЛЕНИЙ, рідко ПРИЧІ́ПЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до причепи́ти. Коли ж дивиться [Забрьоха] — вірьовка; потягнув тую вірьовку — аж і тут гарбуз сирий причеплений!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 157); За машинами котились на гумових шинах причеплені до них гармати (Гжицький, Чорне озеро, 1964, 17); Зерно з бункера комбайна відвозять автомашини, а солома після подрібнення разом з половою подається пневматично в причеплений візок (Рад. Укр., 30.VIII 1962, 2); Перед образами горіла лампа і коливались голуби та писанки на нитках, причіплених воском до стелі (Н.-Лев., II, 1956, 224); // приче́плено, безос. присудк. сл. Обидва [солдати] з медалями на грудях. Вицвілі стрічки причеплено трохи навскіс, похапцем (Жур., Дорога.., 1948, 3); Батьки його, й діди, і прадіди — все були Підлітки, таке вже їм прізвище було колись причеплено (Вишня, І, 1956, 315).
2. у знач. прикм. Який причепився до чого-небудь. Дерево не пускає коріння вглиб, бо камінь, а розкидає коріння навкруги, обхоплює ним, мов гадюками, камінь і, так причеплене, лізе догори, до сонця (Коцюб., III, 1956, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 96.