ПРИЧЕПУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИЧЕПУРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док., перех., розм. Надавати кому-, чому-небудь чепурнішого, охайнішого, красивішого вигляду; чепурити. Подружні гордощі, напевне, тільки й примушують її отак їздити, підбирати, причепурювати свого п’яницю (Гончар, Тронка, 1963, 129); Єлизавета причепурювала перед великим люстром грецької роботи нову свою зачіску (Ле, Наливайко, 1957, 37); Повела [генеральша] Його в палати. А в палатах Причепурила, одягла, А потім в школу оддала (Шевч., II, 1963, 244); — Йди, йди, доню. Потривай лишень, я причепурю тобі голову та почіпляю золоті сережки, — сказала Балабушиха (Н.-Лев., III, 1956, 230); Я чобітки всім витер, а тоді змастив, декому підшив, причепурив. Глянсу навів, наче лаковані (Ю. Янов., І, 1954, 33); Мати причепурила хату, вимастила долівку, посипала її травою,— запашно в хаті та зелено (Вишня, II, 1956, 347); // перен. Упорядковувати, робити кращим що-небудь. У мене хоч і є одна така повість [з народного життя], та. її ще треба причепурить (Л. Укр., V, 1956, 276).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 97.