ПРИЧО́МУ1, ПРИЧІ́М, присл. У якому зв’язку, в якій залежності (уживається при запитанні). [Любов:] Ми сіли на мілизну, поздоров боже оцих панів.. [Острожин:] А я ж тут причому? (Л. Укр., II, 1952, 8); Біля тисків і я, юнак, чужий ваганням і одчаю, зубилом плитку оббиваю.. Причім же руки тут мої, що я не раз, не два, не тричі замість зубила б’ю на кров..?! (Сос., II, 1958, 71); // Уживається як сполучне слово в підрядному додатковому реченні. — Я не розумію, — каже режисер, — причому тут я (Ю. Янов., ІІ, 1958, 28).
ПРИЧО́МУ2, ПРИЧІ́М, спол. приєднувальний. Уживається при зауваженні чи доповненні. Ми сяк-так помостилися, постелилися і полягали спати, причому вікно треба було замкнути подушкою, бо одна шибка була вибита (Л. Укр., III, 1952, 572); Сто карбованців зашила йому мати в підкладку піджака, причому зашила сировою ниткою (Тют., Вир, 1964, 51); Вмент маленький візок виповняється тілами вздовж і впоперек, причім мужчини викидають ноги за полудрабки (Коцюб., II, 1955, 236); Мотрона гостинно припрошувала Остапа їсти, пити, причім пити до дна (Горд., II, 1959, 296).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 101.