ПРИЧІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і ПРИЧІПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИЧЕПИ́ТИ, чеплю́, че́пиш; мн. приче́плять; док., перех.
1. Чіпляючи, підвішувати або прикріплювати до чого-небудь. В неділеньку святую Мундир надіває [Максим], І медаль, і хрест причепить (Шевч., II, 1963, 273); Обувсь [запорожець] у чоботи-сап’янці, підперезався шалевим поясом, причепив шаблюку (Стор., І, 1957, 146); Боярин Григорій ішов прямо, не схиляючись, немов хто йому кілок ззаду причепив до спини (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 497); На будинку, де ліхтар, зовсім невеличку — «Тут живе ветеринар» — Причепив [Кока] табличку (C. Ол., Вибр., 1959, 258); // Приєднувати (вагон, паровоз і т. ін.) до чогось за допомогою зчепу. До комбайна причіплюють самоскидний тракторний візок (Рад. Укр., 19.VI 1962, 3); На станції Нирково вагон з написом «стружка» причепили до пасажирського поїзда (Панч, О. Пархом., 1939, 55).
2. перен., розм. Влучно назвавши, закріпити за ким-, чим-небудь (прізвисько, назву і т. ін.). Українське село вигадливе на прізвиська. Причепить кличку — і носи на здоров’я усе життя (Минко, Моя Минківка, 1962, 16); // Недоречно згадувати щось у розмові, розповіді і т. ін. Як тобі прийшло на мисль причепити до мене «світло генія»? (Л. Укр., V, 1956, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 100.