ПРИЩУ́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до прищу́лити.
2. у знач. прикм. Який прищулився. Юля.. розглядала його своїми млосними, ледь прищуленими очима (Тют., Вир, 1964, 212); Зненацька, неподалік від себе, побачив [Марко] двох прищулених пташин, які лежали біля кущика (Стельмах, Правда.., 1961, 22); * Образно. Луками пробіг [Андрій] до Березнякової хати, прищуленої коморою до Боярчиного густого вишневого саду (Ле, Ю. Кудря, 1956, 266).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 106.