ПРИ́ЯТЕЛЬ, я, ч. Людина, з якою хто-небудь перебуває в дружніх, товариських стосунках; близький знайомий. В 1840 році Тарас з поміччю приятелів надрукував свого першого «Кобзаря» (Мирний, V, 1955, 312); Пам’ятати про цензуру раз у раз радить Пушкін у своїх листах до друзів і приятелів (Рильський, III, 1956, 183); По лукавих іскорках очей, що проблискують під кущами брів, Дорошенко впізнає свого давнього приятеля, невтомного на різні вигадки Тимофія Сухомлина (Гончар, Тронка, 1963, 335); // Те саме, що друг. Вірний приятель — то найбільший скарб (Укр.. присл.., 1955, 141); Іван і собі став говорити, що нарід [народ] темний, що не знає, хто його ворог, а хто приятель (Кобр., Вибр., 1954, 56); Одесити одразу знайомилися і в ту ж мить ставали приятелями навіки (Кучер, Чорноморці, 1956, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 107.