ПРИЇ́ЖДЖИЙ, а, е. Який приїхав звідкись. На просторому майдані, біля мурованого костьолу, стояли курені на три тисячі кварцяного війська та офіцини.. задля дворової челяді і приїжджої шляхти (Стор., І, 1957, 367); В Росії після Жовтневої революції селяни, повиганявши поміщиків з маєтків, самі вже порядкували на землі.. Але есерівські газети писали інше. І про це ж говорили приїжджі «оратори» з повіту (Головко, II, 1957, 431); // у знач. ім. приї́жджий, джого, ч.; приї́жджа, джої, ж. Людина, яка приїхала звідкись. На острові пусто, приїжджих нема (Коцюб., III, 1956, 404); — Я вже всіх приїжджих питатиму, може хто бачив її маму (Ів., Таємниця, 1959, 81); Того ж вечора приїжджа з’явилася в монастирській церкві (Мик., II, 1957, 270); Їй хотілося зав’язати розмову з приїжджою, але Варвара не озвалася (Перв., Дикий мед, 1963, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 622.