ПРО́БУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до про́бувати; // у знач. ім. про́буване, ного, с. Те, що хтось зазнав на собі, попробував, випробував і т. ін. Є люди, яким важко перебороти в собі бажання кинутись з висоти — безодня їх втягує, заманює, кличе, щоб.. спробували ніколи не пробуваного… (Гончар, Тронка, 1963, 243); // про́бувано, безос. присудк. сл. Коли б я взялась перекладати [«Торквемаду»], то, звичайне, віршами, інакше се б значило зложити зброю долі перед В. Гюго та ще й після того, як уже було пробувано свої сили на ньому (Л. Укр., V, 1956, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 124.