ПРО́БУВАННЯ, я, с. Дія за знач. про́бувати.
ПРОБУВА́ННЯ, я, с.
1. Стан за знач. пробува́ти. Він поглядав на столик, на розгорнуту книжку, на сліди недавнього материного пробування в гостиній (Н.-Лев., VI, 1966, 19); Чи знайоме вам те гостре, до фізичного болю гостре почуття нудьги за рідною країною, яким обкипає серце від довгого пробування на чужині? (Коцюб., І, 1955, 177).
2. у сполуч. із сл. місце. Те саме, що місцеперебува́ння. Якби не гадюки, то Буркут був би ідеальним місцем пробування для мене (Л. Укр., V, 1956, 361); Сьогодні приходив до неї економ із вісткою, що відпитав місце пробування Краньцовського (Март., Тв., 1954, 303).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 124.