ПРОВ’Я́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОВ’ЯЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, док., перех. Злегка підсушувати на сонці або на свіжому повітрі що-небудь. При використанні молодих посівів [сорго] на зелений корм зелену масу після скошування обов’язково треба перед згодовуванням пров’ялювати (Колг. Укр., 3, 1959, 29); Замочене насіння не витримує дії сонячного проміння, його треба пров’ялити в тіні під навісом. Таке насіння не можна довго зберігати, його ми висіваємо неодмінно другого ж дня після пров’ялювання (Рад. Укр., 21.III 1964, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 146.