ПРОВИ́ДЕЦЬ, дця, ч., заст., уроч. Те саме, що прові́сник 1, 2. «Я той, кого ждав світ! Я — месія!» — чув [Врангель] вигуки якогось невідомого.. Справді, хто він міг бути, отой невідомий? Божевільний? Чи справді який-небудь провидець? (Гончар, II, 1959, 380); [Кассандра:] Життя й вогонь дав людям Прометей і знав, що муки ждуть його за теє, провидець мук не одвернув од себе (Л. Укр., II, 1951, 255); Великий і премудрий Арістотелю, не гнівайся на свого вірного раба. Дивися, провидцю, дивися краще (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 131.