ПРОВИНИ́ТИСЯ, ню́ся, ни́шся, док. Зробити прикрість, шкоду кому-небудь, стати винним перед кимсь; завинити. Чим я перед тобою і перед матір’ю провинилася так? Пройду я, сяду, дихну — уже я і винувата (Мирний, IV, 1955, 82); Наступного ж дня він і справді провинився: зламав біля шкільного ганку топольку (Донч., V, 1957, 497).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 131.