ПРОВИ́ННО, розм. Присл. до прови́нний 2. — Ви заблудились, — провинно почала говорити Катруся, — то я й подалась за вами (Гуц., З горіха.., 1967, 219); Маленький Клим бачив, що батько майже перед кожним з них провинно потирав м’які, ласкаві руки свої (Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, І, 1952, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 132.