ПРОВИ́ННІСТЬ, ності, ж.
1. Абстр. ім. до прови́нний 1. Вони, наче кам’яні, стояли, похилившись. Здавалося, повинну у великій провинності принесли вони з собою (Мирний, III, 1954, 308).
2. розм. Те саме, що вина́ 1, 2. З малими.. робили, що хотіли: скидали чоботи за провинність,.. записували, хто скільки разів виходив (Мирний, III, 1954, 186); За провинності ж карає [царський уряд] — Тільки бідних, тільки бідних (Сам., І, 1958, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 132.