ПРОВОКА́ТОР, а, ч.
1. Таємний агент, який проникає в нелегальну організацію із зрадницькими цілями. — Нас хтось виказав. Лука, в підпіллі є провокатор.. Треба попередити товаришів… (Мик., II, 1957, 320); Не діждався Олекса Борканюк щастя й волі. Його вислідив провокатор, і прийняв Олекса тяжку смерть у будапештській в’язниці (Кучер, Дорога.., 1958, 190); На заводі, потай од поліції, ховаючись від шпигунів та провокаторів, працював підпільний робітничий гурток (Юхвід, Оля, 1959, 174).
2. Особа, що провокує (у 1 знач.) що-небудь. Ми оборонимо вітчизну од провокаторів війни (Сос., І, 1947, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 143.