Що oзначає слово - "проворкотати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПРОВОРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ПРОВОРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док.

1. неперех. Те саме, що проворкува́ти 1.

2. перех. і без додатка, перен. Те саме, що проворкува́ти 2. Кошкін подивився скоса на Женю і проворкотів: «Струни рук і сердець почуттєві..» (Мур., Свіже повітря.., 1962, 87); Панщина ж, своє господарство і діти усім тягарем лягли на одні материні плечі. Він і досі дивувався, як вона, перериваючись, устигала і панське діло поробити, і своє поле, і город доглянути, і дома впоратись: хату побілити, хліб спекти, шмаття попрати і дітям на ніч котика проворкотіти (Стельмах, І, 1962, 422).

3. перех. і без додатка, перен. Пробурчати, промурмотати, виражаючи невдоволення чим-небудь, гнів і т. ін. — Хлопський син! Тьфу, якого біса тим хлопам пхатися сюди!проворкотав Валько (Фр., І, 1955, 252); — Одно відомо, — знов дід проворкотів понурим гласом, — що всі ми й доби й тижні погубили в сій клятій тьмі (Л. Укр., І, 1951, 294); // рідко. Сказати що-небудь тихо, невиразно. В тій хвилі Олекса проворкотав щось крізь сон (Фр., V, 1951, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 145.