ПРОВО́РНО. Присл. до прово́рний. Нимидора поралась в чужій хаті проворно (Н.-Лев., II, 1956, 183); Отець Миколай проворно оглянувся навкруги (Стельмах, І, 1962, 486); Проворно ходить біля них [чумаків] рожеволиця шинкарка, нарізаючи скиби хліба, розставляючи пляшки (Голов., Драми, 1958, 99); Заніміла і мати за верстатом, тільки пальці її проворно в’яжуть все нові й нові вузлики в старому начинні (Цюпа, Три явори, 1958, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 145.