ПРОВІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОВІ́РИТИ, рю, риш, док., перех., також із спол. що, чи і без додатка, розм. Те саме, що перевіря́ти. Чи хтось за циферблатом цим Хід років провіря? (Бажан, Роки, 1957, 181); Як Ви думаєте, чи завжди можна на підставі біографії провірити, чи вірш написаний щиро, чи ні? (Л. Укр., V, 1956, 99); — Радивоне, ану провір, що то вона собі в пазуху напхала! (Гончар, II, 1959, 254); Глухов добре знав секретаря обкому. Він слів на вітер не кидає.. Коли вже пообіцяв провірити, то дійсно провірить (Ряб., Жайворонки, 1957, 19); Гнат не розчув останніх слів і поїхав далі. У нього було ще два пункти, які він мав провірити: медпункт і школа (Тют., Вир, 1964, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 136.