ПРОВІ́ЩЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. провісти́ти. Провіщення погоди.
2. Те, що провіщено ким-небудь. Наші вказівки і провіщення про велике значення політичного масового страйку в справі збройного повстання блискуче справдилися (Ленін, 12, 1970, 2); // Те, що провіщає що-небудь. Вірою в соціалістичне майбутнє, в його людяність і справедливість перейняті поетичні провіщення Тичини (Поезія.., 1956, 53); Пушкін — свій. Він незмірно, неосяжно великий,.. рідний усім «язикам» колишньої царської Росії, про що сам пророче писав у своєму «Пам’ятнику», одному з найвизначніших у світі провіщень тієї дружби народів, якою живемо і дишемо ми, радянські люди, і до якої закликаємо всіх людей на землі (Рильський, Веч. розмови, 1964, 137); // Ознака, яка провіщає що-небудь; прикмета. Григорій випроставсь і грізно насупив брови. Шибеники сховались. Тоді він знову припав до могили, озирнувшись ще раз: «Що за оказія? Причулось чи провіщення яке?» (Довж., І, 1958, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 138.