ПРОВІ́ЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прові́яти. — Сьогодні в моїй хаті всю ніч смерч стояв. Наших у дорозі, здається, нікого нема? — Нема, — підтвердила Любка, оглядаючи провіяну наскрізь хату (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 160); Зерно, раз уже провіяне з полови, в комірчині лежало ворохом (Головко, II, 1957, 77); * Образно. Жартома кажуть, що у нас колектив провіяний, відсортований (Хлібороб Укр., 7, 1972, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 139.