ПРОГА́ЛИНКА, и, ж. Зменш.-пестл. до прога́лина 1, 2. Десь-не-десь виднілася блискуча жовта підлога. Одну таку прогалинку коло дверей вибрав собі Микола, став на неї і стулив великі писки чобіт докупи, аби не придавити стелівку (Март., Тв., 1954, 169); Їдуть вони та й їдуть і заїхали в такий густий ліс, що й проглянути не можна. Коли бачать — сидить на прогалинці гурток людей (Вас., II, 1959, 423); Між деревами була прогалинка, вкрита високою травою (Трубл., Мандр., 1938, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 147.