ПРОГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко ПРОГО́НИТИ, ню, ниш, недок., ПРОГНА́ТИ, прожену́, прожене́ш, док.
1. перех. Гнати, змушуючи йти у певному напрямку, проходити повз або через певну місцевість (тварин). Ой шумлять верби да кінець греблі, А що буря верхи позривала, Ей, туди удова, удова молодая Та сірії воли проганяла (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 57); На вулиці спориш пилом припав: от тільки-тільки прогнали худобу на поле (Головко, І, 1957, 274); Артільіий пастух Митяша кожного ранку й вечора неодмінно вештається якийсь час на будівництві, поки прожене повз Вовчий Брід свині (Вол., Наддн. висоти, 1953, 41); У 60-х роках XVI ст. купці тільки привілейованих міст (головним чином Львова) прогнали через Перемишль більше 20 тис. волів (Іст. УРСР, І, 1953, 156); // Гнати під конвоєм у певному напрямку (звичайно людей). Я б тебе не кинув, хоч би дізнавав я щодень катування, хоч би мене гнали в Сірію киями, в Нубію різками, хоч би проганяли в гору канчуками (Л. Укр., IV, 1954, 275); Одного не похваляв тільки — тої брутальності, з якою виряджали їх [солдатів]: серед ночі, майже роздягнутих, під охороною прогнали з казарми на станцію (Головко, II, 1957, 440); На другий день робітники цукроварні застрайкували. А ще через день нашою вулицею прогнали кількох робітників, оточених кінними стражниками (Панч, В дорозі, 1959, 168); // Переганяти що-небудь по чомусь, через щось. Щоб зробити операції [на серці] безпечними, поряд з гіпотермією вдаються до штучного кровообігу, коли кров проганяють по судинах своєрідним насосом — «механічним серцем» (Наука.., 3, 1957, 17); Для утворення раковини устриця повинна прогнати через своє тіло таку кількість води, яка в кілька тисяч разів перевищує її власну вагу (Таємн. вапна, 1957, 15); // розм. Примушувати працювати (мотор, машину і т. ін.) з метою перевірки, випробування. Прогнати мотор; // також неперех., розм. Обробляти смугу поля, залишаючи позад себе борозну, ручку і т. ін. [Селянин (запалившись):] Ой ви, голото чортова!.. Чи ви [ткачі] судні хоч борозну рівно прогнати або снопки на воза скласти? (Л. Укр., IV, 1954, 226); Коли сходило сонце, одинадцять косарів прогнали на повні гони по третій ручці (Ле, Історія радості, 1947, 183).
Проганя́ти (прогна́ти) крізь стрій — у армії царської Росії та деяких інших старих арміях — проводити солдата між рядами вишикуваних солдат з метою покарання його ударами палиць. Перед розстрілом… його прогнали крізь стрій і вліпили 600 ударів палицями (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 218).
2. перех. і без додатка. Примушувати кого-небудь іти, виходити геть звідкись; виганяти. Не раз Іван метав сокирою в неї [Химу], жбурляв вилами та проганяв (Коцюб., II, 1955, 333); Вона, звичайно, не хотіла його проганяти зовсім, але Ясеві стало так сумно, що він насунув кепку на лоб і пішов на всі чотири вітри (Ів., Вел. очі, 1956, 34); Другого дня прогонив Василь кури з грядок, та й до обніжка наблизивсь (Тесл., Вибр., 1950, 108); Бабуся взяла ломаку.. та й прогнала собак і зняла мене з тину (Н.-Лев., VI, 1966, 98); Після того, як його набив і прогнав Дратва, Юрко пішов подалі від скирти соломи і сів собі на межі (Томч., Готель.., 1960, 134); // Примушувати відступати, втікати. Троянці сильно наступали І тиснули своїх врагів, Не раз Латинців проганяли До самих городських валів (Котл., І, 1952, 279); Упали в пил гадючі жала, одбили ми своє добро, й полки Котовського прогнали махновців рештки за Дністро (Сос., II, 1958, 425); Ішли бійці атаками в пороховій імлі і геть прогнали ворога з радянської землі (Забіла, Одна сім’я, 1950, 92); // розм. Звільняти з роботи, з посади, відмовляти в роботі і т. ін. До покрови наймита благають, а після покрови проганяють (Укр.. присл.., 1963, 89); — У добрий час прийшов, — говорить цар. — Вчора я прогнав слугу, і його місце вільне. Я тебе прийму, але вважай — не спіткнися! Від сьогодні я не буду проганяти слуг, а смертю каратиму! (Три золоті сл., 1968, 7); Бронко прорахувався, коли думав, що Філіпчук другого ж дня після похорону Річинського звільнить Олексу з роботи. Шеф не тільки не прогнав Олекси, але вів себе так, начеб йому нічого не відомо про випадок на вічу у Калиниці (Вільде, Сестри.., 1958, 478); // перев. док., розм. Розірвати сімейні узи; розлучитися. Свою жінку прогнав [Гнат] од себе, зійшовся з другою без шлюбу (Коцюб., І, 1955, 56); // перен. Своєю появою сприяти переміщенню, розсіюванню тощо (хмар, туману і т. ін.); розвіваючи, знищувати (звичайно запахи). Сонце проганяє каламуть (Рильський, II, 1960, 280); Гуляли б, поки не смеркає, Поки мир божий не засне, Поки.. Не зійде місяць над горою, Туман на лан не прожене (Шевч., II, 1963, 242); Не може [вітер] прогнати з стаї запаху вугля, сиру і овечої вовни (Коцюб., II, 1955, 325).
3. перех., перен. Мислено відводити, відштовхувати від себе хвилюючі думи, спогади, відчуття страху, переляку і т. ін. або звільняти кого-небудь від них. Пан Адам кладе руки на стіл і проганяє ними той образ (Коцюб., II, 1955, 245); Їй згадувалось, як він покинув її на поталу, на глум людям, але вона зараз же проганяла від себе ці згадки (Гр., II, 1963, 270); Улас, щоб припинить свої страждання, зусиллям волі проганяв.. страх (Тют., Вир, 1964, 52); Закричав горлатий півень І прогнав мій страх (Гл., Вибр., 1951, 198); Доволі вже було йому клопоту з тією Лідою. Вирвав з серця її ім’я, прогнав саму думку про неї (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 5); // Намагатися подолати (звичайно сон, дрімоту, втому і т. ін.) або сприяти іншим у цьому. Коли його [Самійла] кликали, він здригався, протирав долонею очі, ніби проганяв дрімоту (Кучер, Чорноморці, 1956, 53); — Сідайте, та вип’ємо по чарці: може, я сон прожену (Н.-Лев., III, 1956, 22); Він зараз пришле їй настоянки на зіллі, півчарки якої прожене з лиця її блідоту (Коцюб., І, 1955, 317); Щоб прогнати нелюдську втому, Тамара починає лічити, скільки разів кине лопатою землю (Хижняк, Тамара, 1959, 244); // Робити спроби перебороти, уникнути або допомагати кому-небудь позбутися нестатків, злиднів, біди, лиха і т. ін. Хто знає, про що думала ця стара мужня жінка, яку все життя здоганяло горе, а вона проганяла його від себе — коли зітханням тихим, коли задумою мовчазною, сльозою гарячою, пролитою вночі на самоті, щоб ніхто не бачив, а коли й піснею тужною (Тют., Вир, 1964, 277); У вишневому садочку, Під вербою, в холодочку, Щоб лихо прогнать І щоб долю звеселити. Заходились наші квіти Весілля гулять (Гл., Вибр., 1951, 241); Злидні кляті переборем, проженем, з землі ми зробимо Едем (Сос. ,І, 1947, 412); // Намагатися перебороти, стримати, притишити (голод, біль і т. ін.) або сприяти у цьому. Будуть кобзи і цимбали Дівчатам натщесерце грать І хлопцям голод проганять (Г.-Арт., Байки.., 1958, 180); Виліз [Чубенко] на коня й продовжував путь, ведучи загін, конаючи від тифу, б’ючи себе по голові, щоб прогнати біль (Ю. Янов., II, 1958, 212).
4. тільки док., неперех., розм. Швидко проїхати, пробігти яку-небудь відстань; промчати, промчатися.
5. тільки док., перех. і неперех., розм. Ганяти (у 1 знач.) якийсь час. Проганяти м’яча цілий день.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 147.