ПРОГОЛО́ШЕННЯ, я, с. Дія за знач. проголоси́ти2, проголо́шувати. Проголошенням лозунга права націй на державне відокремлення і послідовним проведенням в життя принципу повної рівноправності національностей Радянська влада кладе початок новій політиці в національному питанні, політиці пролетарській (КП України в резол. і рішен.., 1958, 219); У наказах делегатам II з’їзду Рад йшлося не про захист Радянської влади, а тільки про її проголошення, її встановлення (Укр. іст. ж., 4, 1960, 27); На відміну від тих письменників, які змальовували лише зовнішній, плакатний образ комуніста, зайнятого головним чином проголошенням правильних промов, але мало помітного в ділі, автор романа «Бур’ян» [А. В. Головко] зображує свого героя в його повсякденній практичній діяльності (Іст. укр. літ., II, 1956, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 154.